Нікополь, “місто-переможець”, місто-мученик
У Дніпропетровській області України є тисячі зруйнованих і пошкоджених будинків, магазинів, офісів, шкіл, лікарень і дитячих садків. Більшість з них знаходяться в Нікополі та його околицях. Щодня і щоночі годинами ревуть сирени. Мешканці Нікополя живуть у постійній небезпеці, і тиха ніч тут – велика рідкість. Але обстріли – не єдина небезпека.
По інший бік висохлого Каховського водосховища – Запорізька атомна електростанція, найбільша в Європі, замінована окупантами. Це реальність, в якій Нікополь живе вже понад півтора року: під ворожими обстрілами, без води та під загрозою ядерної катастрофи.
Живучи в тіні ворога
Ще одна річ, яка змушувала людей боятися, – це те, що атака може статися в будь-який час доби. Щодня терористи продовжують спотворювати колись гарне місто Нікополь. Сотні пошкоджених будинків, пробиті дахи, вибиті вікна та стіни. Ворог своєю артилерією знищив дитячі садки та школи, магазини, автомобілі, господарські будівлі, заводи та офіси. Він продовжує це робити.
Місцеві жителі кажуть, що вже немає жодного району, який би не постраждав. Незважаючи на це, місто намагається жити, як і до війни. Працюють аптеки, магазини та ринки. Ходить громадський транспорт, і можна навіть вийти в центр міста на каву.
Тетяна Сіденко – Вісті Придніпров’я (Дніпро)
Переклав Гаррі Боуден
Нікополь вже більше року не сходить зі стрічок новин всіх українських телеканалів. Навіть коли карти повітряних обстрілів у Telegram на деякий час стають чистими, Нікополь залишається позначеним червоним кольором. Російська армія обстрілює місто постійно, вдень і вночі. Історики кажуть, що місто було побудоване як фортеця за часів козацтва. У 21 столітті Нікополь, з козаком на гербі, знову дивиться ворогу в очі.У березні 2022 року російські війська окупували місто Енергодар у сусідній Запорізькій області з атомною електростанцією. Ворог розмістив велику кількість солдатів і техніки на станції та в навколишніх селах. Потім, прикриваючись ядерним об’єктом, терористи [російські війська] цинічно і нещадно почали обстрілювати Нікополь, через Каховське водосховище.
Відстань між Нікополем та ворожими позиціями була лише 8 кілометрів по воді. Після цього окупанти почали тероризувати мирне населення постійними обстрілами з “Градів” та ствольної артилерії. Пізніше почалися регулярні атаки з безпілотників. З липня 2022 року жителі Нікополя взагалі не знають спокою.
Жити під такими постійними обстрілами неможливо. Мешканці Нікополя почали залишати свої домівки.
Євген Євтушенко, голова Нікопольської районної військової адміністрації, окреслює ситуацію: “За даними Міністерства фінансів, станом на 1 січня 2022 року в Нікополі проживало 105 160 осіб. Сьогодні [у вересні 2023 року] в місті залишилося близько 40 відсотків мешканців. Більшість людей переїжджають вглиб району, тобто в місця, що не знаходяться на прямій лінії вогню. Це станиці Томаківська, Першотравнева, Покровська та більш віддалена Мирівська. Вони також виїжджають на захід України та за кордон”.
Олена, мешканка Нікополя, згадує, як все починалося: “Хоча минуло вже більше року, я пам’ятаю перший обстріл. Сирена не дала нам встигнути збігти, адже від Енергодара до нас снаряд долітає за лічені секунди. Спочатку ми сховалися в коридорі. Я накрила дітей ковдрою, щоб їх не поранило осколками. Психічно це було майже нестерпно. Ми всі жили в очікуванні обстрілів. А вони відбувалися все частіше і частіше”.
<"Ми прокидалися близько 5 ранку, їхали назад до Нікополя, приймали душ, снідали і йшли на роботу, - розповідає Олена. "Так тривало до перших холодів. Потім жити в наметі або машині стало фізично неможливо, і я переїхала з родиною до села моєї мами. Це далеко від Нікополя, близько 40 кілометрів. Тепер це наш дім. Ми з чоловіком щодня їздимо звідти на роботу. А діти залишаються з бабусею, в цілості й схоронності".
Повсякденне життя під прицілом ворога
Ще одна річ, яка змушувала людей боятися, – це те, що атака може статися в будь-який час доби. Щодня терористи продовжують спотворювати колись гарне місто Нікополь. Сотні пошкоджених будинків, пробиті дахи, вибиті вікна та стіни. Ворог своєю артилерією знищив дитячі садки та школи, магазини, автомобілі, господарські будівлі, заводи та офіси. Він продовжує це робити.
Місцеві жителі кажуть, що вже немає жодного району, який би не постраждав. Незважаючи на це, місто намагається жити, як і до війни. Працюють аптеки, магазини та ринки. Ходить громадський транспорт, і можна навіть вийти в центр міста на каву.
Тетяна Сіденко – Вісті Придніпров’я (Дніпро)
Переклав Гаррі Боуден
