Як війна в Газі розділяє лівих і поляризує Центральну Європу
9 листопада 20239 листопада 2023
9 листопада 20239 листопада 2023
У західноєвропейських містах, і меншою мірою в США, відбувається все більше демонстрацій на підтримку Палестини з критикою Ізраїлю. На них лунають голоси, які відмовляють демократичній єврейській державі в праві на існування. У Лондоні чи Парижі вони збирають десятки тисяч людей кожна.
Суперечки навколо Ізраїлю переміщуються в соціальні мережі та академічні кампуси. Вони розколюють лівих, особливо у Великобританії та Франції.
З чотирьох країн ЄС, які наприкінці жовтня проголосували проти резолюції Генеральної Асамблеї ООН, що закликала до “постійного, негайного і гуманітарного припинення вогню” в Газі, аж три є країнами Центральної та Східної Європи (Хорватія, Чехія і Угорщина), а одна (Австрія) є сусідом. Польща, Словаччина, Румунія та Литва утрималися від голосування. Єдиною посткомуністичною державою в ЄС, яка підтримала резолюцію, була Словенія.
У нашому регіоні немає таких масових демонстрацій на підтримку палестинців Гази, як у західній частині Європи.
“Держава апартеїду”.
Одна з варшавських демонстрацій проти війни в Газі привернула увагу провідних ЗМІ виключно через банер із зображенням зірки Давида в сміттєвому баку і підписом “Збережемо світ чистим”. Його ніс студент з Норвегії. Голоси на захист гасла, які стверджують, що на ньому зображений прапор держави Ізраїль, а не зірка Давида як така, і що воно має виключно антисіоністський, а не антисемітський характер, були, м’яко кажучи, нечисленними, але в соціальних мережах вже кілька тижнів спостерігається зростаючий гнів проти Ізраїлю. Особливо в лівій бульбашці. Це стосується не лише війни в Газі, але й усієї політики щодо окупованих територій та Палестинської автономії, і навіть самого проекту Держави Ізраїль як демократичної єврейської держави, яку дехто з лівих вважає не стільки “єдиною демократією на Близькому Сході”, скільки “останньою колоніальною державою у світі”
Ключовим мобілізаційним питанням – сприяння радикалізації щодо політики і сенсу існування Ізраїлю – залишається, звичайно, нинішня атака на Газу і її жертви серед цивільного населення.
Після демонстрації, яка відбулася у Варшаві 29 жовтня, на сторінці “Молоді разом” – молодіжного відділення однойменної партії – з’явилося повідомлення: “Ми пройшли сьогодні вулицями Варшави, вимагаючи негайного і постійного припинення вогню в Газі. Геноцид, вчинений проти палестинців, ніколи не може бути виправданий, він повинен бути засуджений і покараний”. Письменник Щепан Твардох, який офіційно підтримував групу кандидатів до Сейму від партії “Разом” на парламентських виборах, прокоментував цю заяву: “Використання терміну “геноцид” у цьому контексті змушує мене дуже соромитися вас”.
На запитання “Критики Політичної” про те, чи є доречним термін “геноцид”, який використовує в цьому контексті молодіжна група його партії, Мацєй Конєчний – член партії “Разом” і співголова польсько-палестинської парламентської групи в дев’ятому Сеймі – відповів: “Ні: “Як віце-голова комітету у закордонних справах Сейму, я намагаюся дуже точно підбирати слова. Однак я не думаю, що у світлі інформації та зображень, які щодня надходять до нас з Гази, варто було б критикувати молодь за різкі слова”.
Національна рада організації “Разом” опублікувала свою позицію щодо подій в Газі. Вона починається із засудження терористичної атаки ХАМАСу. Далі автори заявляють, що “напад стався не в політичному вакуумі. Ізраїль окупував палестинські території протягом 56 років. Держава проводить політику апартеїду, відмовляючи палестинцям в основних правах, здійснюючи масове переміщення і щоденне насильство, яке протягом цього року посилилося як в Газі, так і на Західному березі річки Йордан”. Дії Ізраїлю в Газі названі “військовим злочином”, а публікація завершується закликом до припинення вогню.
У ньому нічого не говориться про право Ізраїлю на самооборону або про рішення для забезпечення миру – наприклад, створення двох держав в історичній Палестині, єврейської та арабської, в межах кордонів, що існували до 1967 року. На запитання про це пан Конечний відповів: “Рішення про дві держави було надзвичайно ускладнене, якщо не неможливе, цілеспрямованими діями держави Ізраїль”.
Щоб змусити Ізраїль поважати права палестинців, “Разом” підтримує кампанію бойкотів і санкцій проти Ізраїлю за зразком південноафриканської політики часів апартеїду. Кампанія, яка заохочує бойкотувати продукти, компанії, культурні ініціативи чи навіть наукові обміни з Ізраїлем, є дуже суперечливою. Бойкот академічних або культурних ініціатив б’є по тих колах, які найбільш критично ставляться до політики націоналістичних ізраїльських правих, і лунають голоси, що описують всю кампанію як де-факто антисемітську.
“Це вже навіть не суперечка.”
Колега Конєчного по коаліційному “Лівому клубу” Анна-Марія Жуковська має інший погляд на конфлікт у Газі. Політик є віце-головою польсько-ізраїльської парламентської групи, а в неділю відбула з візитом до Ізраїлю. Як вона сказала в інтерв’ю Радіо RMF, вона хоче отримати знання про ситуацію в країні. “Я їду не стільки підтримати Ізраїль, скільки підтримати тих, хто бореться з терористами, з людьми, які вбивають немовлят”, – сказала вона Роберту Мазуреку.
У тій же розмові вона визнала, що заперечення права Ізраїлю на існування відповідає її визначенню антисемітизму. Позиція Жуковської щодо близькосхідного конфлікту, викладена політиком на порталі “Х”, викликала суперечки в лівому бомонді. Особливо пост, в якому вона заявила, що в той час як курди – це народ “зі своєю мовою та ідентичністю”, “палестинська ідентичність зводиться до антиізраїлізму і прихильності до ісламу”.
Жуковська видалила свій акаунт на порталі X наприкінці минулого тижня без пояснення причин. На запитання Gazeta Wyborcza про причину свого рішення вона відповіла: “Тому що з мене досить: “Тому що з мене досить”.
На запитання “Критики Політичної”, чи відчуває вона себе наодинці зі своїми поглядами на те, що відбувається в Ізраїлі та Палестині, Жуковська відповідає коротко: “Так”. Він визнає, що це питання розділяє польських лівих. При цьому він каже, що ця суперечка, в основному, є суперечкою поколінь.
Дійсно, найбільш відверту і гнівну позицію щодо ситуації в Газі займають молоді активісти, які часто бачать в Ізраїлі просто агресора і колоніальний проект, який в його нинішньому вигляді є в кращому випадку анахронізмом. Подібну поляризацію можна спостерігати в багатьох західних демократіях.
Куди цей конфлікт приведе лівих? – У порівнянні з попереднім вторгненням ХАМАСу в Ізраїль у 2014 році, я бачу в цьому набагато глибший і серйозніший розкол. Мені б хотілося, щоб ця суперечка відбувалася на більш високому рівні. Тому що сьогодні це часто вже навіть не суперечка, а відверта кампанія ненависті”, – відповіла Жуковська.
“Це не є визначальним питанням”
Інші партії, які, ймовірно, сформують новий уряд разом з лівими, безумовно, ближчі до позиції Жуковської. Через неї до Ізраїлю поїхав депутат від PO Павел Коваль. В інтерв’ю Gazeta Wyborcza він сказав: “Будь-яка оцінка того, що тут відбувається, повинна починатися зі слів: ХАМАС – це терористична організація, яка була використана як інструмент для знищення миру на Близькому Сході, для ізоляції Ізраїлю, для руйнування американської політики в регіоні. ХАМАС винен, в тому числі в жертвах серед цивільного населення з обох сторін, тому що вони це почали”.
Для депутата атака ХАМАСу є ще однією частиною війни проти “колективного Заходу”, яку веде вісь Москва-Пекін-Тегеран. Коваль затаїв образу на польський уряд, представники якого не поїхали до Ізраїлю після терактів. У заяві міністра закордонних справ Збігнєва Рау після зустрічі з арабськими послами висловлюється солідарність із загиблими в Газі і “розуміння політичних прагнень палестинців”, а також називається “помилковим”. Питання палестинської державності і політичних прагнень палестинців не розглядалося ні Смітом, ні журналісткою, яка брала у нього інтерв’ю, Доротою Висоцькою-Шнепф.
Необхідний, відповідаючи на запитання про заяви Сміта, називає їх “однобокими”. Сам він визнає, що позитивно оцінює позицію міністра Рау: – Я ціную, що польський уряд є винятком у регіоні і представляє тут збалансовану позицію”, – каже він, критикуючи при цьому кабінет Моравецького за пасивність у питанні польських громадян, які залишаються в Газі і вимагають допомоги в евакуації.
Ми запитуємо, чи ставлення до ситуації в Ізраїлі та Палестині може стати проблемою в новій коаліції. – Я не думаю, що це стане проблемою. Це не є визначальним питанням для польських інтересів так само, як, наприклад, ставлення до допомоги Україні, – відповідає він.
Вишеград для Нетаньяху
Позиція міністра Рау фактично відрізняється від позиції Чехії та Угорщини, які не тільки проголосували проти резолюції ООН із закликом до перемир’я в Газі, але й після її ухвалення Генеральною Асамблеєю міністр оборони Чехії Яна Черночова закликала Чехію вийти з альянсу.
Після розпаду Чехословаччини чеські уряди, що змінювали один одного, неодноразово займали позиції, близькі не тільки до Ізраїлю, але навіть до ізраїльських правих. У 2012 році Чехія була єдиною країною, яка разом з Ізраїлем проголосувала проти підвищення статусу представництва Палестини в ООН. Вони відкинули рекомендації ЄС щодо продуктів з окупованих територій. У 2019 році парламент ухвалив резолюцію, яка засуджує заклики до бойкоту Ізраїлю. Чому така проізраїльська позиція чеського уряду? Ян Белічек, чеський журналіст A2larm.cz, розповідає: – Це випливає з глибоких історичних традицій.
Томаш Масарик, перший президент міжвоєнної Чехословаччини, симпатизував вимогам сіонізму. Підтримка ідеї створення єврейської держави в Палестині тривала протягом усього міжвоєнного періоду і в перші повоєнні роки, поки Чехословаччина не була змушена змінити курс, як і всі країни Східного блоку. Після падіння комунізму виразний проізраїльський курс був реакцією на політику періоду народної демократії. Його продовжили практично всі політичні сили. Соціал-демократи та окремі політики намагалися нюансувати це питання.
Якою мірою цей консенсус політичного класу відображається на ставленні громадськості до Ізраїлю і Палестини? У Празі відбулися демонстрації проти дій Ізраїлю в Газі, кількість учасників яких можна було порахувати лише сотнями.
Втім, за словами Белічека, їх було набагато більше, ніж зазвичай. На думку журналіста, щось починає змінюватися у сприйнятті чеською громадськістю ситуації в Ізраїлі та Палестині, хоча і дуже повільно. Критика Ізраїлю набуває все більшого резонансу в соціальних мережах, постійно стикаючись зі звинуваченнями в антисемітизмі.
Угорці також проголосували проти резолюції ООН. Це не стало несподіванкою для тих, хто спостерігав за відносинами між Ізраїлем і Будапештом в останні роки. Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху знайшов у особі Віктора Орбана близького союзника. І це при тому, що уряд Орбана, організовуючи свою кампанію проти Джорджа Сороса, прямо апелював до антисемітських мотивів.
Орбана і Нетаньяху об’єднує неприязнь до ліберальної демократії, політики, заснованої на мобілізації обурення проти еліт і радикально націоналістичних емоцій. Перший, як союзник, гарантує Нетаньяху підтримку на міжнародних форумах, де Ізраїль критикують за порушення прав людини. Угорщина, як і Польща, придбала в Ізраїлю шпигунську систему “Пегас”, яка також мала використовуватися для стеження за політичними опонентами уряду. У свою чергу, атака ХАМАСу і підтримка Ізраїлю дозволяють Орбану повернутися до своїх улюблених тем: загрози тероризму і необхідності захисту кордонів від прибульців з глобального Півдня як потенційних терористів.
Теоретично, на цьому ж рівні уряд Нетаньяху мав би погодитися з польським урядом. Але в той час, як ми теж купили “Пегас”, а Нетаньягу, як кажуть, консультував партію “Право і справедливість”, як підпорядкувати собі суди, Польща утрималася при голосуванні за резолюцію ООН, і ми вже два роки не маємо посла в Ізраїлі. Попередньому, Мареку Маґєровському, ізраїльське МЗС рекомендувало не повертатися на посаду з відпустки після того, як президент підписав поправку до Кодексу адміністративних процедур, що унеможливлює претензії на колишню єврейську власність, залишену в Польщі.
Межі поляризації
Наш регіон, хоч і зазнає поляризації через ситуацію в Ізраїлі та Газі, але значно меншою мірою, ніж демократії Західної Європи чи США. Можна очікувати, що ця тенденція збережеться через два фактори. Перший – це невелика діаспора поляків, солідарних з палестинцями, які походять з Близького Сходу або ісламських країн – настрої електорату з таким бекграундом мають значний вплив на позицію західних політичних партій, особливо лівих.
По-друге, Польща практично не має впливу на те, як буде вирішена ситуація в Ізраїлі та Палестині – в кращому випадку вона може співформувати лінію Європейського Союзу в цьому питанні. Тому громадяни не повинні відчувати, що їхній тиск на польський уряд може щось змінити.
Поляризація буде посилюватися участю зростаючої групи польських громадян і підданих у глобальних новинних циклах і “бульбашках”, де політика Ізраїлю викликає радикально різні емоції – особливо щодо Гази.
Писав Якуб Маймурек
