Український “Оскар”, придушення російського інакомислення та прикордонні суперечки між союзниками
Цьогорічний “Оскар” за найкращий повнометражний документальний фільм отримала жахлива українська картина 20 днів у Маріуполі, що змальовує агонію міста, яке штурмує російська армія навесні 2022 року. Отримуючи статуетку – мрію професіоналів кіноіндустрії всього світу – творець фільму Мстислав Чернов заявив що волів би не отримувати “Оскар” і що фільм не був знятий, тому що в Україні
не було війни. На коротку мить атмосферу голлівудського блиску порушила ця похмура рефлексія про російську агресію та її жертви.
Оскар для українського фільму про війну можна розглядати як вираз розширення можливостей України, що відбулося не лише в політичній сфері, а й у культурній. Тому з певною гіркотою українські ЗМІ, які планували транслювати скорочену версію церемонії вручення “Оскара”, відзначили, що з неї вирізали частину церемонії вручення премії за участю фільму “20 днів у Маріуполі” та його знімальної групи, а також його авторів. Організатор і продюсер заходу, компанія Disney Entertainment, пояснила, що такі скорочення були необхідні для того, щоб скоротити повний захід, який тривав кілька годин, до 90-хвилинної трансляції.
А от український оглядач Віталій Портников має іншу теорію. В ефірі українського ЗМІ Еспресо він вважає, що для західної свідомості російсько-українська війна вже стала історією. Це історія, яка зникла з перших шпальт газет і займає місце десь на периферії уяви. І це при тому, що, на його думку, війна тільки набирає обертів і неминуче, що конфлікт між демократією і авторитаризмом перекинеться на більшу кількість регіонів світу, а Володимир Путін заявляє про свою готовність до ядерної війни із Заходом. Портников також звертає увагу на те, що рік тому не була вирізана промова Юлії Навального на врученні премії за фільм “Навальний”, в якій вона жодного разу не згадала про російську агресію проти України.
Опозиційного лідера Алексія Навального, який помер у російській колонії в лютому, вшанували хвилиною мовчання на цьогорічній церемонії вручення “Оскарів”. Антрополог Кетрін Вердері колись розмірковувала про політику мертвих тіл в контексті посткомуністичного переходу Східної Європи. Ці роздуми набувають актуальності, коли ми бачимо, що для багатьох аудиторій символічна вага одного тіла може бути набагато більшою, ніж життя тисяч людей.
Прихильники Олексія Навального уникають теми України з практичної причини. Це тому, що вони борються за вплив на росіян, а не на українців. Вони борються проти путінського режиму, і поки що їхні перемоги є лише моральними.
Усього через кілька тижнів після вбивства Олексія Навального у в’язниці, 12 березня на одного з лідерів його руху Леоніда Волкова напали біля його будинку і жорстоко побили молотком. Це сталося не в Росії, а в столиці Литви Вільнюсі. Того ж дня Волков давав інтерв’ю незалежному російському порталу в еміграції Meduza. В інтерв’ю він заявив що найбільшим ризиком вважає те, “що нас усіх вб’ють”.
Служби безпеки Литви вважають, що російські агенти, найімовірніше, організували напад, намагаючись протидіяти впливу опозиції на президентські вибори в Росії 15-17 березня 2024 року. У Twitter міністр закордонних справ Габріелюс Ландсбергіс заявив що відповідні органи працюють і що відповідальні за напад на Леоніда Волкова будуть покарані.
Напад стався після отруєння журналістки Олени Костюченко у Німеччині та жорстокої смерті в Іспанії Максима Кузьмінова, російського пілота, який працював з Україною. Європейські контррозвідувальні служби, очевидно, намагаються забезпечити безпеку російських опозиціонерів у вигнанні. Як сказала популярний російський політичний аналітик Катерина Шульман, російські агенти вільно розгулюють Європою, наче на шведському столі.
У Польщі на кордоні з Україною вже багато тижнів тривають протести фермерів та кількох інших груп. Офіційно протест і блокада спрямовані проти імпорту продовольства та сільськогосподарської продукції з України. На практиці, однак, перекриття прикордонних переходів і доріг перешкоджає транспортуванню всіх товарів – у тому числі й тих, які потрібні на фронті. Після кількох ситуацій, коли польські протестувальники викидали українські товари з вагонів потягів та контейнерів, польський прем’єр-міністр нарешті вирішив включити прикордонні переходи до переліку об’єктів критичної інфраструктури, що перебувають під особливим захистом. Для багатьох стало несподіванкою, що кордон з країною, яка перебуває у стані війни, не вважався критично важливим.
Блокада кордону кидає тінь на польсько-українські відносини. Українці прагнуть зберегти сприятливі умови торгівлі, які ЄС запропонував їм з лютого 2022 року. Польські фермери, зі свого боку, хочуть повного закриття кордону для української продукції. Тим часом, фахівці – широко ігноровані – пояснили, як пише Кая Путо повідомляє у Krytyka Polityczna, що низькі ціни на зерно на польському ринку не є наслідком напливу українського зерна, а є відображенням цін на світових ринках. Ці ціни, безумовно, були знижені величезним обсягом виробництва в Росії.
В Україні є певне обурення тим, що Польща вимагає закриття свого кордону для них, в той час як не бачить жодних проблем у торгівлі з Росією або Білоруссю. Зрештою, така торгівля не є незаконною, адже продовольчі товари не підпадають під санкції. Атмосферу ще більше підігріли затримання в Польщі деяких українських журналістів які намагалися задокументувати цю ситуацію.
Українці також дуже негативно сприйняли сцени, коли польські фермери скидали українське зерно. Для нації, яка пережила Голодомор, штучно спровокований Сталіним у 1930-х роках голод, що вбив мільйони українців, такі дії прирівнюються до чистої профанації. Це особливо актуально, як часто наголошує президент Володимир Зеленський, враховуючи, що українські фермери іноді збирали врожай під обстрілами або гинули від мін, залишених на їхніх полях російською армією.
На жаль, не існує простого рішення, яке б повністю задовольнило всі сторони. Натомість, на горизонті Польщі – місцеві вибори, заплановані на 7 квітня. Правляча коаліція прагне перемогти партію Ярослава Качинського “Право і справедливість”, в тому числі в її традиційних оплотах – польських провінціях. А одразу після цього розпочнеться виборча кампанія до Європарламенту. Тож для уряду Туска зараз не час для з’ясування стосунків з фермерами.
Місцеві вибори в Польщі
Протести фермерів, а особливо наратив про неякісну українську їжу, яка потрапляє на польські столи, розпалюють обурення щодо України, яке було б немислимим після нападу Росії всього два роки тому. Атмосфера солідарності, яка панувала в ті дні, тепер здається дуже далекою. Згідно з опитуванням Ipsos, 78% поляків підтримують протест фермерів та їхні вимоги. Така ж частка відкидає аргумент, що припинення українського імпорту може зашкодити Україні у війні з Росією.
З українського боку, тим часом, ситуація виглядає схожою на ту, що була восени, коли наближалися парламентські вибори в Польщі. Багато хто зараз вважає, що треба перечекати виборчий цикл і ситуація нормалізується. Проблема в тому, що війна на російсько-українському фронті не залежить від польського виборчого календаря і не чекатиме літа.
Переклав Гаррі Боуден
