Як Трамп змусив Німеччину до озброєнь

Німеччина озброюється у наймасштабнішому масштабі з кінця холодної війни. Стали найбільшим постачальником допомоги для воюючої України. Але не тому, що злякалися Росії, а тому, що перестали вірити Сполученим Штатам. Справжня Zeitenwende, епохальний поворот у політиці безпеки Німеччини, не почався після російської інвазії в Україну, а після повернення Дональда Трампа до Білого дому.

Трамп важливіший за Путіна

У лютому 2025 року віцепрезидент США Дж. Д. Ванс образив європейців так званого «основного потоку» на Мюнхенській конференції з безпеки. Два тижні потому той самий політик взяв участь у спектаклі зганьблення Володимира Зеленського у Овальному кабінеті, ревно допомагаючи президенту Дональду Трампу.

Канцлер Фрідріх Мерц, протягом років переконаний трансатлантист, добре знайомий з американським бізнесом, з початку каденції Трампа мав сумніви, чи, як сказав «The Atlantic», «Американці у час випробування не кинуть європейських союзників на поживу собакам». Після гангстерського розправи у Білому домі він набрався впевненості, що на них не можна покладатися. Також тому, що через 20 днів, скориставшись старим балансом сил у парламенті та за рахунок великих поступок Зеленим, власних поглядів і очікувань твердого електорату християнських демократів, він протиснув революційну зміну: Бундестаг зняв із правил «долгового гальма» гігантську суму витрат на широку оборону.

Саме тоді Zeitenwende, оголошена колишнім канцлером Німеччини Олафом Шольцом одразу після повномасштабної інвазії Росії в Україну, справді почала рухатися з місця. Бо раніше якось не могла. Причин було багато. Раніше при владі були соціал-демократи з їхньою традицією Ostpolitik, прагматичної політики щодо Росії та багажем у вигляді «московських зв’язків». Їхній трьохпартий уряд був нестабільним, а Бундесвер – надзвичайно недофінансованим.

Правлячі з 2025 року християнські демократи мають у своїх рядах більше москвоскептиків – і значно менше пацифістів. Сам канцлер Фрідріх Мерц дружить із головою гіганта озброєнь Rheinmetall AG. Вирішальним чинником зміни став Трамп. Який припинив допомогу Україні (не цілком, але все ж), багаторазово натякнув, що за Європу американці вмирати не будуть, і нарешті розв’язав війну з Іраном, наслідки якої починають торкатися портфелів європейських виборців (найгірше).

Німеччина навчається жити без Америки

За менше ніж рік канцлер ФРН пройшов довгий шлях у відносинах із США – від прагматичних спроб торгових переговорів у ім’я інтересів німецької автомобільної промисловості, через помірковані похвали за усунення Алі Чамені та ослаблення ядерного потенціалу Ірану, аж до заяви, що аятолли… принизили американський народ.

Причини цієї еволюції, окрім ворожих Трампу і війни з Іраном настроїв суспільства, здаються ясними: поглиблюється німецьке переконання, що союзницьку допомогу американців і так не можна бути впевненим, а присутність військ у Німеччині – це не ласка з їхнього боку, а взаємовигідна угода. Навіть кілька тисяч американських солдатів менше над Шпрее не зменшить явно безпеку Німеччини, принаймні доки база в Рамштайні залишається незамінним логістичним і комунікаційним хабом для операцій США у Європі, але передусім у Африці та на Близькому Сході. Більша проблема – скасування приїзду ракет Tomahawk, які ще обіцяв Байден – вони мали заповнити прогалину у стримуванні далекого радіусу дії, яке німці разом із Європою, ймовірно, здобудуть за приблизно десятиліття. Вони, швидше за все, не приїдуть, і це проблема, але також ще один сигнал, що потрібно шукати способи діяти без США.

Однак це не означає, що Німеччина припиняє військову співпрацю з США. Значний потік грошей із їхнього бюджету все ж піде на закупівлю літаків F-35 або ізраїльських систем протиракетної оборони Arrow 3. Американські переваги: ядерне стримування або супутниковий розвідка, також не можна швидко або легко замінити, але переговори з Францією щодо можливості розширення її ядерного щита на Німеччину були прямо оголошені. А після того, як навесні минулого року американці закрили українцям очі й вуха під Курськом, зросла німецька рішучість у розвитку власних розвідувальних супутників.

У січні 2026 року прийняли закон, що радикально спрощує процедуру оборонних замовлень. Лише на супутникову комунікацію і розвідку з німецького бюджету до 2030 року піде 35 млрд євро. У списках державних замовлень і в офіційній військовій стратегії йдеться про системи протиповітряної оборони, включно з протидронами, самі дрони, далекобійні ракетні артилерійські системи, а також виробництво класичної артилерійської боєприпаси у масових масштабах. З 2022 року уряд замовив зброї на 111 млрд євро, минулорічний військовий бюджет Німеччини вже був найвищим у Європі і четвертим у світі, і до кінця десятиліття має наздогнати бюджети Франції та Великої Британії… разом узятих. А мова йде про країни, які більшу частину своїх коштів на оборону витрачають на утримання дуже дорогих ядерних арсеналів.

Українські дрони проти Rheinmetall

Зовсім нової якості набирає співпраця з Україною. Ще в січні 2022 року керівниця Міноборони від SPD засоромила цивілізований світ, пропонуючи очікуючим на російський напад українцям п’ять тисяч шоломів. Рік потому під час візиту до Києва президент Rheinmetall запитував у Зеленського, як він може допомогти; той відповів: «побудуйте мені фабрику артилерійських боєприпасів в Україні».

Армін Паппергер, звичайно, не займався благодійністю («зробимо, але звідки гроші?»), але став речником підтримки Німеччиною оборони України від росіян (за що ті намагалися його, за повідомленнями німецьких служб, ліквідувати). У наступному році він оголосив цілу низку спільних підприємств з українцями, які мали виробляти, зокрема, боєприпаси та системи протиповітряної оборони, хоча, ймовірно, реалізувався лише один ремонтний завод для бронетехніки.

У грудні 2025 року обидві країни підписали на рівні урядів ініціативу «Будувати з Україною»; з 2 мільярдів євро німецької допомоги українські виробники дронів роблять їх на території Німеччини, що полегшує передачу здобутих на полі бою знань. Обмін такого роду відбувається вже давно. Філія в Україні має стартап Stark, що виробляє дрони вертикального зльоту; з іншого боку, системи перехоплення дронів на основі штучного інтелекту доставляє мюнхенська Tytan Technologies.

Порівняння українського досвіду стартапів і нових оборонних компаній із гігантом, чия традиція сягає кайзера Вільгельма (з Третього Рейху і рабської праці в’язнів концтабору Міттельбау-Дора по дорозі), є настільки цікавим, що президент Rheinmetall AG нещодавно дозволив собі малополіткоректну, аж симптоматичну заяву. «А що за інновації у нас в Україні? Жодного технологічного прориву. Вони роблять інноваційні малі дрони і одразу велике галас. Ну так, добре, що роблять. Але це не технології рівня Lockheed Martin, General Dynamics чи Rheinmetall (…). А хто взагалі є найбільшим виробником дронів в Україні? Їхні господині в домогосподарствах. Тримають у кухні 3D-принтери і роблять з них частини для дронів. Але це не є інновацією». Зеленський не залишився в боргу і відповів у X, що якщо кожна українська господиня може робити дрон, то і кожна може стати президенткою Rheinmetall. Але замість обміну образами: німецьке старе гроші – східноєвропейські аріївці, важливіше економічно-військовий фон цього спору.