З в'язниці на фронт. Засуджені охоче вступають до української армії

10 квітня 2024 року Верховна Рада України прийняла Закон про мобілізацію деяких категорій засуджених, який набрав чинності у травні. Засуджені здобули можливість укласти контракт із Збройними Силами України (ЗСУ) і отримати умовне дострокове звільнення.

Військові не лише підтримали це рішення, а навіть лобіювали його. Систематичний вербувальний набір ув'язнених ведуть кілька десятків формувань. Зацікавлених не бракує. За станом на квітень цього року до лав ЗСУ приєдналося понад 12 тис. осіб із 26 тис. відбуваючих покарання у вигляді позбавлення волі.

Україна відкрила армію для ув'язнених

Більшість командирів виступили за залучення ув'язнених ще у 2022 році, оскільки українська армія страждає від хронічного недобору людей – у лютому цього року, як стверджують експерти «The Times», військо потребувало щонайменше 250 тис. солдатів. Крім того, військові не вважали кримінальне минуле потенційних рекрутів перешкодою, бо – згідно з думкою Дмитра Кучерука, заступника командира 3-ї штурмової бригади з психологічної підтримки – мотивовані й належним чином навчені засуджені могли проявити себе на полі бою.

Водночас Міністерство юстиції працювало над проектом, що запобігає стигматизації осіб, які відбувають покарання. «Якщо до штурмових бригад потрапляють звичайні люди, там можуть опинитися й ув'язнені» – коментувала заступниця міністра Олена Висоцька у інтерв'ю радіо «Свобода».

В Україні з’явився клімат, сприятливий для прийняття відповідного закону, проект якого розробили депутати фракції «Слуга народу» за фаховою підтримкою Міністерства юстиції та військових. Спочатку чиновники планували створювати підрозділи, що складатимуться виключно з колишніх засуджених. Вони стикнулися з протестами командирів, які вважали, що приєднання до вже існуючих формувань швидше адаптує рекрутів до життя в армії, а їхні більш досвідчені колеги стануть їм прикладом.

Закон забороняє військову службу засудженим, зокрема, за сексуальні злочини, вбивство двох і більше осіб, державну зраду, тероризм, смерть, спричинену керуванням у стані алкогольного сп’яніння, тяжкі випадки корупції, а також залежним від алкоголю і наркотиків та конфліктним із адміністрацією в’язниці. Повторне засудження не дискваліфікує кандидата, а важкі інфекційні хвороби, наприклад туберкульоз і ВІЛ, – так. Засуджений має можливість обрати підрозділ, але про його прийняття вирішує його командир.

Вербування складається з кількох етапів. Спочатку – за офіційним проханням ув'язненого – адміністрація виправної установи дає згоду на початок процедури рекрутингу. Потім кандидат проходить медичну комісію. Якщо його визнають здатним до служби, він зустрічається з відвідувачами-військовими рекрутерами. Метою візитаторів є виключення тих, хто будь-якою ціною прагне покинути в’язницю, а не захищати країну. Остаточне рішення щодо кандидата приймає командир підрозділу на основі доповіді рекрутера (у разі відмови засуджений може претендувати на місце в інших формуваннях). Далі адміністрація направляє до суду заяву про дострокове звільнення. Після отримання рішення ув'язнені підписують контракт із ЗСУ і вирушають до частини, де спочатку проходять 10-денний процес адаптації, а потім 21-денне військове навчання, після чого вирушають на фронт, де протягом року перебувають під адміністративним наглядом.

Вже протягом перших двох тижнів після набрання чинності закону подання про вступ до армії подали 4 564 з 26 тис. ув'язнених. До підписання контрактів допущено понад 13 відсотків відбуваючих покарання у вигляді позбавлення волі.

Як проходить рекрутинг ув'язнених до армії?

Рекрутинг розпочала згадана 3-тя штурмова бригада, у складі якої за власним бажанням опинився військовий із псевдонімом «Точа», засуджений на чотири роки за тяжке ушкодження тіла. Він хотів іти на фронт одразу після початку війни і почав надсилати заявки з проханням про мобілізацію до окремих підрозділів, керівників в’язниць, Міністерства юстиції. Через відсутність правових рішень він отримував негативні відповіді. У травні 2024 року, у момент набрання чинності закону, йому залишалося два місяці відсидки. Незважаючи на це, він вступив до ЗСУ. «Раніше я зробив багато поганого, тепер настав час робити добро» – пояснював свою рішення журналістам порталу Unian.ua.

Точа багато думав про те, як сприймуть його командири і нові товариші: «Я очікував лише поганого. Звісно, я розумів, що мене не роздягнуть нагим і не змусять іти в атаку. Боявся, що моя минувшина створить проблеми. Такого не сталося. Всіх тут ставляться однаково. […] Якщо добре виконуєш свої обов’язки, не почуєш поганого слова. Головне – захищати своїх товаришів, які потім захистять тебе».

Так само, як і більшість колишніх ув'язнених, Точа не досяг 40 років. Але є й значно старші, наприклад 58-річний із псевдонімом «Француз». Його родина походить із окупованого міста в Луганській області, де чоловік багато років працював на шахті. Його заарештували у Грузії, бо – як розповідав портал Antikor.ua – його підставили корумповані поліцейські. Після екстрадиції до батьківщини він розпочав процедуру рекрутингу до ЗСУ.

Француз зізнається, що у його віці життя в окопах виснажує. Але він стискає зуби, бо хоче помститися росіянам. «Самі прийшли до нас» – каже він. Мріє, щоб після війни поїхати до Парижа, де зараз мешкають його дружина і доньки. Хотів би взяти у подорож 51-річного товариша з псевдонімом «Сіава», чия кримінальна кар’єра почалася 35 років тому в Польщі, де його заарештували за незаконне зберігання зброї. З того часу Сіава майже безперервно перебував у в’язниці. Але тепер прагне відновити – як він сказав – «свободу, гідність і сенс життя». Дивиться у майбутнє з оптимізмом, хоча й готовий до найгіршого. Три тижні після зустрічі з журналістами Сіава здійснив свою мрію про свободу, але заплатив за це дуже високу ціну: після ампутації обох ніг і більшості пальців рук його визнали неспроможним служити і звільнили додому.

В’язниці на фронті

В українській армії служить близько 230 ув'язнених. Диспропорція між жінками і чоловіками значною мірою зумовлена тим, що у українських виправних закладах сидить лише 1500 жінок. Крім того, можна припустити, що не всі підрозділи бажають їх вербувати. Це підтверджує випадок операторки дронів із псевдонімом «Купо», яку відхилили 46 формувань. Засуджену у віці 23 років за злочин, природу якого вона не розкрила медіа, прийняв батальйон «Шквал» 59-ї бригади, де – як стверджує – може бути корисною і внести свій внесок «у наше велике перемогу».

Крім того, начальники в’язниць намагаються переконати жінок, що вступ до ЗСУ означає неминучу смерть і закликають до «спокійної відсидки». З цим стикалися операторки дронів із цієї ж частини, сестри Наталія та Елвіра Камінські (перша вчинила крадіжку, друга – вбивство). Вони ігнорували добрі поради, бо не хотіли, щоб їхні діти соромилися своїх ув’язнених матерів. «Зараз мій десятирічний син хвалиться, що я на війні» – говорить Елвіра журналістам «Deutsche Welle».

Як операторки дронів сестри Камінські і Купо вирушають на першу лінію, де проводять 10 днів, шукаючи прихованих у лісі росіян. Потім передають дані товаришам, які знищують ворога дронами FPV. Наталія стверджує, що командири задоволені її досягненнями. Вона пишається тим, що після багатьох місяців служби може ділитися власним досвідом із молодшими колегами,

Наталія Камінська не помиляється щодо думки своїх начальників. Майор Микола Крюков із «Шквалу» каже, що кращих воїнів із пошуком. Також майор Віталій Литвин із бригади «Рубіж» хвалить ув'язнених і шкодує, що «не почали [вербування ув'язнених] раніше».

Колишні ув'язнені борються, але все ще мають менше прав

Закон про мобілізацію деяких категорій засуджених дискримінував колишніх ув'язнених. На відміну від своїх товаришів, вони не мали права на щорічні відпустки. Якщо їх поранено, після виходу з лікарні їм не надавали відпустки і виплат на оздоровлення. Жінки не отримували відпустки на час пологів і після них. Не було можливості переведення з одного підрозділу до іншого; також у разі погіршення стану здоров'я військовий не міг виконувати роботу на іншій посаді. Було заборонено просування по службі.

Права засуджених захищали юристи з громадських організацій. 4 серпня їхні дії принесли успіх, хоча й неповний – Верховна Рада прийняла поправки до закону про вербування ув'язнених. Колишні ув'язнені отримали право на 15-денну відпустку, 90-денний відпочинок після повернення з полону та переведення з підрозділу до підрозділу. Умовою є завершення однорічного адміністративного нагляду. Жінки отримали додаткові дні відпочинку на час пологів і право на декретну відпустку.

Колишні засуджені досі не мають права на поховання на Алеях Слави, де спочивають ті, хто віддав життя за Україну. Вони приймають свою нижчу позицію, бо сама служба здається їм привілеєм.

The post З камери на фронт. Засуджені охоче вступають до української армії вперше з’явилася на Krytyka Polityczna.

.