Альдус Хардинг: Поїзд на Острові

Альбом австралійської співачки справедливо привернув увагу багатьох критиків. Aldous Harding випустила у травні свій п’ятий проект, наповнений красивими мелодійними аранжуваннями, але особливо виділяються її чудові поетичні загадки та образи. 

Відмінні, містичні, криптичні тексти та їх чутливе, елегантне, акторське виконання – це Aldous Harding. Вона здатна назвати те, що іншим залишається прихованим за вуаллю свідомості. Дочка співачки Lorina Harding, чиї фолкові пісні навіть близько не досягають складності та бізарності її нащадка, довше уникає музики. Хотіла стати ветеринаром, але зрештою йде шляхом матері, чому присвячує і перший трек. Метафори та посилання можна обговорювати годинами, одна з них — повторюваний вірш «I’d like to fly», який мелодійно співзвучний з тим самим рядком у треку гурту Alice in Chains Down in a Hole. Посилання має дві сфери – по-перше, Aldous — сценічне ім’я, вона змінила його з Аліс. По-друге, трек Down in a Hole про обмежуючі бажання батьків, пов’язані з своїм походженням, перший рядок «Bury me softly in this womb» та наступний «Look at me now, a man who won‘t let himself be» говорять за все. Весь перший трек I Ate the Most описує ту саму тему. 

У пісні Train on the Island також йдеться про пісню Апалачів, яка про ускладнення у любові та нездійснені обіцянки. Вона звучить як натяк на ненадійність її сприйняття під впливом ліків від ADHD. Двоєрядок «Men touched my leg, and I thought: React just like a girl» є влучним, як удар по обличчю, таких моментів у альбомі безліч. Harding дуже унікальна, і у альбомі бореться зі своєю іншістю. У першому треку вона говорить про свій аутизм, у другому — про ADHD, у What am I Gonna Do розмірковує, що якщо її ніколи не вивчать, якщо вона ніколи не буде «нормальною», тут відчувається напруження між свободою бути собою та потребою конформізму, або тиском вписатися — який вона відчуває з усіх боків. 

Весь час вона працює зі своїм голосом, ніби це ще один інструмент, одночасно змінюючи ролі. Це може звучати банально, але Harding подає репліки ніби з точки зору різних персонажів, іноді відчувається відчай, іноді дитяча грайливість. If Lady Does It має повторюваний рефрен і брідж, у обох випадках ніби кожна складка перетворена у гітару під нею. У куплетах вона не артикулирує докладно, швидше грається з описом хлопця з пляжу та ніжним відразою. Слова у останньому рядку вона повторить сім разів, але їх потрібно почути й більше разів — щоб засвоїти. 

Музичні аранжування гладкі, гармонійні, їх можна слухати спокійно й без розуміння глибини текстів. Мелодії синтетичного фортепіано оточені ніжними перкусіями, разом це виглядає дуже елегантно. За продакшн відповідає Джон Паріш, який допомагав у створенні, зокрема, PJ Harvey. Їхній довгостроковий зв’язок відображається й у способі, яким простота музичного супроводу вписується у інтимні тексти. Для тих, хто мав можливість побачити виконання альбому наживо, втілилася й особа Aldous — інтровертна, трохи бзарна, без фільтра, без сорому експериментальна. Альбом неодноразово ставить питання: я більше дивна, чи особлива?

Train on the Island — геніальний і безумовно займе високі місця у рейтингам наприкінці року. Прослухач міг би годинами аналізувати тексти, але й просто насолоджуватися мелодіями у машині. Harding — виняткова музикантка та виконавиця, якій варто приділити увагу. 

Авторка — студентка соціології та культурна публіцистка.