Рак у воєнний час: як пацієнти в Україні борються на двох фронтах
Voxeurop
Сирени повітряної тривоги переривають хіміотерапію, зруйновані фармацевтичні склади, і черга з трьох лікарень на обстеження, яке вичерпає свій термін через кілька годин. Для онкохворих України війна перетворила вже й без того важкий випробування у щось майже неможливе.
Щороку в Україні діагностують рак понад 100 000 людей. Однак ці цифри можуть створювати враження, що рівень захворюваності на рак знижується. За даними Національного реєстру раку, у 2019 році було зафіксовано 138 509 випадків, у 2023 — 122 842, а у 2024 — 124 801 (дані за 2025 рік ще перевіряються).
Найпоширенішими видами раку є рак молочної залози (22,2%) та рак матки (10,1%) серед жінок, а серед чоловіків — рак простати (14,9%) та раки трахеї, бронхів і легень (13,3%).
"Ці цифри важко інтерпретувати. Через війну у нас немає надійної картини рівня захворюваності на рак," каже Арман Качарян, медичний директор Національного інституту раку.
"Це стосується людей у тимчасово окупованих територіях і прифронтових регіонах, де доступ до діагностики обмежений. Також це стосується багатьох, хто був переміщений всередині України, і мільйонів, які залишили країну, отримали тимчасовий захист за кордоном і, у багатьох випадках, безкоштовне лікування раку. Тому наразі ми не можемо сказати, чи знижується чи зростає рівень захворюваності на рак в Україні."
Війна також впливає на те, наскільки рано виявляється рак, каже Качарян. Більше пацієнтів звертаються до Національного інституту раку з запущеними стадіями захворювання. Інститут називає кілька причин.
Больниці та склади як цілі
Російські сили все частіше атакують пасажирські поїзди, а удари продовжують пошкоджувати медичну інфраструктуру. За даними Міністерства охорони здоров'я, станом на 1 вересня 2026 року було пошкоджено або зруйновано 2687 об'єктів у 854 закладах охорони здоров'я . Найбільше пошкоджень зазнали Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Херсонська, Миколаївська та Київська області.
Удари також спрямовані на склади з медичними запасами. 3 вересня російський удар пошкодив логістичний комплекс Біокон у Бориспільському районі Київської області, один із найбільших фармацевтичних складів країни. Дистриб'ютори ліків, зокрема Optima-Pharm, Universal Logistic, BaDM та інші, також піддавалися атакам.
"Коли пошкоджуються склади постачальників, лікарні раптово можуть втратити доступ до речей, які здаються базовими, але є необхідними — рукавички, шприци. Саме тому лікарням потрібні кілька маршрутів постачання, резервні запаси та плани дій у разі збоїв," каже Качарян.
Коли люди зосереджені на виживанні і живуть під постійним стресом, обстеження легко відходять на другий план, додає він. Люди відтягують візити, що збільшує ймовірність діагностики раку на пізніх стадіях.
Ріна Заїченко дізналася, що має рак, лише через кілька днів після весілля, улітку 2023 року. Це почалося з болю в нирках. Протягом місяця лікарі не могли визначити, що не так. Рівень креатиніну — який оцінює функцію нирок — був занизьким для негайного КТ з контрастом.
Коли лікарі нарешті знайшли масу в її нирці, вони подумали, що це кіста, і порадили Заїченко повернутися через два місяці для повторного УЗД. Потім інший лікар, який слідкував за її випадком, побоювався, що маса може бути раком, і направив її до онколога, який підтвердив діагноз. Лікарі направили Заїченко до спеціалістів Національного інституту раку, щоб врятувати її нирку.
"Тоді я дуже мало знала про рак. Мене лякало йти до онкологічного центру," згадує Заїченко. "Спочатку лікар мене заспокоював і казав, що це лише друга стадія. Опухоль була маленькою, і її видалять. Але перед операцією я зробила КТ легень, і воно показало, що вже є метастази. Мій рак другої стадії перетворився на четверту."
Заїченко перенесла кілька операцій. Спершу видалили пухлину в нирці, але зберегли саму нирку. Через шість місяців вона видалила метастази з обох легень у двох окремих операціях. Майже все лікування було безкоштовним; платити довелося лише за деякі медикаменти. Але лікування у Києві принесло ще одне випробування: тривалі тривоги повітряної тривоги та атаки могли його порушити у будь-який момент.
Більше :Демографія під час війни: велика загроза для України
"Тоді удари не були такими інтенсивними, як зараз, але вони все одно додавали багато стресу. Після операції мені було важко ходити. У мене був катетер і дренаж. Тому, коли звучала сирена, я фізично не могла просто встати і піти до укриття," каже Заїченко.
Чоловік Заїченко — військовий, тому він не завжди міг бути поруч, коли вона цього потребувала.
"Коли у тебе рак, тобі потрібно більше, ніж медична допомога. Іноді потрібна людина, яка допоможе дістатися до потрібного кабінету, підтримати під час процедури або посидіти з тобою, коли ти боїшся," каже вона. "На щастя, моя мама завжди була поруч. Але пацієнти з раком часто позбавлені такої підтримки — особливо після операції, коли потрібно відвідати кілька кабінетів, підписати документи або знайти потрібного лікаря. Ти можеш бути фізично виснажений і без сил розібратися, куди йти і що робити."
За межами лікування: страх і виснаження
Рак — це не лише лікування. Пацієнти мають приймати десятки рішень, будучи наляканими, виснаженими і не впевненими, що буде далі. Саме тому Заїченко вважає, що у центрах раку мають бути спеціалісти або волонтери, які допомагатимуть пацієнтам орієнтуватися: які аналізи здати, які документи зібрати, куди йти — і надавати емоційну підтримку на цьому шляху.
Зараз Заїченко вже два роки у ремісії. Спочатку їй потрібно було проходити контрольні обстеження кожні шість місяців; тепер — раз на рік. І це теж має свої труднощі.
Лікарі рекомендують ПЕТ-КТ, оскільки вони виявляють більше, ніж стандартне КТ з контрастом. Проблема — отримати таке дослідження. Тільки три лікарні в Україні пропонують ПЕТ-КТ — дві для дорослих і одна для дітей — і всі вони у Києві, що означає довгі очікування. За направленням лікаря, ПЕТ-КТ має бути безкоштовним за списком діагностичних процедур, що покриває уряд.
‘Спочатку люди навіть не знали, чи зможуть продовжити лікування, де отримати медикаменти або що буде далі’ — Вікторія Романюк
Черги настільки довгі, що багато пацієнтів платять з власної кишені. Одна процедура коштує 25 000–30 000 гривень (близько €500–600). Навіть тоді доводиться чекати.
"Цього літа я почала дзвонити рано, щоб записатися на наступне дослідження. У червні мені сказали зателефонувати знову в липні, коли відкриються записи. У липні я дізналася, що апарати ремонтують або обслуговують. Вони сказали, що записи відкриються в середині вересня, а найраніші дослідження вже заплановані на листопад. На щастя, я можу чекати, бо я у ремісії. Але деякі люди не можуть чекати," каже Заїченко.
Недостатня кількість ПЕТ-КТ зумовлена вартістю обладнання, обслуговування та дефіцитом спеціалізованих радіофармацевтичних препаратів — речовин, які зіпсовані за кілька годин і не можуть перевозитися на великі відстані з Києва до інших регіонів.
У 2025 році Міністерство охорони здоров'я оголосило плани побудувати ще два центри ядерної медицини. Один буде у Львові, у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького у партнерстві з Львівським онкологічним центром. Інший — у Києві, у Національному інституті раку. Уже придбано два комплекти обладнання на суму 445,05 мільйонів гривень (близько €8,7 мільйонів). Циклотрон — основний компонент — виготовляється довго, і доставка очікується не раніше липня 2027 року.
У червні 2024 року Олена Чумліар випадково знайшла невеликий вузол біля ключиці — настільки легко пропустити, що спочатку вона майже не звертала на нього уваги. Близько місяця потому вона відчула біль і звернулася до лікаря. Спеціаліст з молочної залози підозрював фіброаденому, доброякісну пухлину молочної залози, але рекомендував біопсію у онкологічному центрі.
"Коли результати повернулися, виявилося, що це одна з найбільш агресивних форм раку молочної залози. Вона може швидко прогресувати, тому лікування почали негайно," згадує Чумліар.
Вона почала з хіміотерапії, щоб зупинити прогресування пухлини, потім зробила операцію. У онкологічному центрі були всі необхідні препарати, тому її лікування було безкоштовним. Іноді вона чула, що ліки не завжди доступні; коли запаси закінчувалися, пацієнтам доводилося шукати їх у інших містах і регіонах.
"Мені пощастило: я пройшла всі шість курсів хіміотерапії без перерв. Єдине, що могло зупинити сеанс — тривога повітряної тривоги," каже Чумліар.
Велика кількість пацієнтів ускладнювала можливість потрапити до хіміотерапевта без попереднього запису. Вона приходила до онкологічного центру о шостій ранку, сподіваючись потрапити на лікування вчасно. Але якщо звучала сирена, все зупинялося: пацієнтів не приймали, і лікування могло бути відкладене ще більше.
"Одного разу під час хіміотерапії почалася тривога. Вони перевели пацієнтів у коридор, і я чекала там, ще прикріплена до крапельниці, доки тривога не закінчилася. Мені було фізично важко спуститися до укриття," каже Чумліар.
Область навколо онкологічного центру часто обстрілювалися ракетами і дронами Shahed, що додавало ще один рівень страху. Вона завершила лікування, отримавши останню інфузію таргетної терапії у січні 2026 року. Зараз вона приймає гормональну терапію і проходить регулярні обстеження.
"Хоча мені вдалося пройти лікування без дефіциту медикаментів, я все ще бачу ці нескінченні черги і вузькі коридори, наповнені людьми," каже Чумліар. "Нам потрібна більш чітка система. Пацієнтам не повинно доводитися стояти в черзі з шостої ранку, щоб отримати хіміотерапію. Також потрібно покращити внутрішню комунікацію в лікарнях. Ми розуміємо, що всі перебувають у стресі, але медичні працівники також мають пам’ятати, з чим стикаються пацієнти з раком. Вони борються із серйозною хворобою на тлі всього, що принесла війна."
Виклики, які принесла війна
Виклики, з якими стикаються медичні заклади, змінювалися протягом повномасштабного вторгнення, каже Качарян. У 2022 році однією з найбільших проблем було отримання медикаментів і медичних запасів: через закритий повітряний простір України транспортування стало набагато складнішим.
Одночасно мільйони людей переїхали. Жителі північних, східних і південних регіонів, уражених війною, переселилися до безпечніших центральних і західних міст, а разом з ними переїхали й медичні працівники. Деякі лікарні майже порожні, інші — переповнені.
"Спочатку люди навіть не знали, чи зможуть продовжити лікування, де отримати медикаменти або що буде далі," каже Вікторія Романюк, президентка Athena. Women Against Cancer, некомерційної організації, яка представляє понад 50 000 пацієнтів з раком. "Я пам’ятаю один київський онкологічний центр, де пацієнтів, які могли пересуватися самостійно, виписували, а тих, хто був у реанімації або проходив реабілітацію після операції, переводили до укриття, де їх продовжували лікувати. Це було неймовірно стресово і для пацієнтів, і для медичних працівників."
Поступово ситуація покращилася, але війна принесла нові виклики: відключення електроенергії та атаки на критичну інфраструктуру. Щоб зробити лікарні більш самодостатніми, уряд і міжнародні донори фінансували генератори, колодязі, насоси та, де можливо, автономні системи опалення.
"Тривоги повітряної тривоги залишаються складною проблемою для лікарень. Коли йде операція, її не можна зупинити. Персонал знає ризики, є плани евакуації, укриття обладнані. Але створити єдину чітку процедуру реагування на всі тривоги важко. Кожна ситуація різна, тому лікарні мають оцінювати її випадок за випадком і приймати гнучкі рішення," каже Качарян.
Постійний стрес і вигорання
Багато проблем у медичних закладах зумовлені поганою комунікацією, каже Качарян. Постійний стрес тримає всіх напоготові, тому взаємна повага між адміністраторами, медичними працівниками і пацієнтами особливо важлива.
"Адміністратори мають постійно спілкуватися і бути готовими вислухати скарги як від персоналу, так і від пацієнтів. Медичні працівники мають розуміти, що люди приходять до лікарні не просто так. Вони мають потребу, часто серйозну. На тлі стресу війни вони борються з важкою хворобою. Пацієнти, у свою чергу, мають пам’ятати, що лікарі працюють під величезним тиском," каже він.
Більше :Війна і громадянське суспільство: що може Європа навчитися у України?
Національний інститут раку наразі не стикається з серйозним дефіцитом кадрів, додає Качарян. Деякі працівники, які пішли, повернулися, і чоловіки звільнені від мобілізації. Втім, вигорання залишається серйозною проблемою. Медичні команди роками працювали під час тривог і атак. Навіть дістатися до роботи стало важче через затори і затримки громадського транспорту.
"Війна і весь цей накопичений стрес впливають на те, як взаємодіють пацієнти і медичні працівники, і можуть сприяти конфліктам," каже Вікторія Романюк. "Але важливо не звинувачувати одну сторону. Зараз і пацієнти, і лікарі потребують взаємної поваги, розуміння і підтримки".