Західний Балкану загрожує колоніальна залежність. Люди, близькі до Трампа, планують великі інвестиції від Белграда до Тирани

Син американського президента, Дональд Трамп молодший, прилетів 7 квітня до Республіки Сербської в Боснії та Герцеговині. Величним способом висловив підтримку Сполучених Штатів Мілораду Додіку, колишньому президенту цієї сутності, в якій він досі має значну владу. Додік вважав візит Трампа молодшого демонстрацією сили щодо центральної влади в Сараєво.

Завдяки хорошим стосункам з Білим домом (супроводжуваним кількома поступками) Додік зміг домогтися скасування американських санкцій, які діяли проти нього вже кілька років. Колишній президент боснійської Республіки Сербської у вересні 2023 року був звинувачений у неповазі до рішень Крістіана Шмідта, тодішнього високого представника ООН у Боснії та Герцеговині та справжнього проконсуля країни.1 До цього він постійно оскаржував судові рішення. Законодавчі збори автономної республіки навіть ухвалили закони, що забороняли застосування рішень центральних судових органів у Сараєво, що призвело прокуратуру у головному місті до початку кримінальних переслідувань. Додік у серпні 2025 року був засуджений у апеляційному порядку до одного року позбавлення волі з відстрочкою та шести років заборони балотуватися на виборах. Незважаючи на міжнародний ордер на його арешт (який, однак, так і не набрав чинності – прим. перекл.), він зустрівся з Бенджаміном Нетаньяху в Ізраїлі та пізніше з Володимиром Путіним у Москві.

Після ескалації напруги ситуація заспокоїлася. Національні збори Республіки Сербської скасували суперечливі закони, Додік подав у відставку з посади президента, визнав легітимність центральних судових органів, яку раніше відкидав, і сплатив штраф, уникнувши ув'язнення. «Не добре так зупиняти президента республіки,» заявив напередодні зустрічі з Трампом молодшим. «Але якщо це допоможе довгостроковій боротьбі за Республіку сербську, тоді це може мати сенс.»

З того часу Додік все частіше з'являється у Сполучених Штатах поруч із людьми з оточення президента Трампа, зокрема й Майклом Флінном, колишнім радником з національної безпеки під час першого терміну Трампа. Згодом Флінн став лобістом Трампа. Після повернення з США Додік заявив про свої симпатії до руху MAGA (Make America Great Again) і зазначив про невдалий проект створення держави у Боснії, щоб підтвердити, що Республіка сербська «може співпрацювати з американцями, але не з Північноатлантичним альянсом,» який «два рази бомбардував нас озброєним ураном на території Республіки сербської та Сербії.» Через кілька днів він, однак, висловився, що наразі займає у відношенні до НАТО «нейтральну» позицію. Насправді ж, Боснія та Герцеговина таємно наближається до Альянсу, що підтверджується ухваленням програми співпраці (жовтень 2025) державною комісією, у якій є представники й Додікової партії. Цей ключовий крок до ближчої співпраці з НАТО був схвалений за тиждень до скасування санкцій проти його особи.

Після того, як 11 травня 2026 року Шмідт подав у відставку та передав Раді безпеки ООН доповідь про «консолідацію правової держави» та «ризик розпаду» інституцій у Боснії, європейці наполягали на тому, щоб його наступник був призначений якнайшвидше. Росіяни, навпаки, вимагали скасування самої посади високого представника, який може приймати закони та звільняти політичних діячів, і назвали його «головним джерелом нестабільності» у країні.

На засіданні Ради з здійснення миру (PIC), що відбулося 4 червня, виник спір щодо імені майбутнього високого представника. Вашингтон і Рим намагалися просунути Антоніо Занарді Ланді, колишнього італійського посла у Москві та Белграді. Париж, Берлін і Лондон підтримували французького Рене Трокаца, спеціального посланця Франції у західному Балкані. Сполучені Штати пізніше гостро критикували «нездатність європейців досягти консенсусу щодо європейського кандидата» і оголосили, що розглядають «перегляд своєї позиції у сучасній міжнародній присутності у Боснії та Герцеговині.» Вони прагнуть, щоб повноваження високого представника були «набагато обмеженішими», оскільки вважають, що у Боснії «завершується період міжнародного втручання». Насправді ж, рішення Шмідта суперечили їхнім інтересам, зокрема щодо питання передачі газу.

Залежність від американського газу має геостратегічне значення

Вашингтон прагне використати ситуацію, спричинену війною в Україні, і посилити свій вплив у енергетичному секторі на Балканах, зокрема шляхом будівництва газопроводів та з ними пов’язаних теплоелектростанцій (проект вартістю 1,3 мільярда євро), яким була доручена компанія AAFS. Це компанія, керована Джессом Бінналлом, колишнім юристом Трампа, та Джозефом Флінном, братом згаданого вище Майкла Флінна. Обидва були залучені до кампанії, що підривала результати американських президентських виборів 2020 року. Газопровід має транспортувати скраплений природний газ (LNG) з хорватського терміналу на острові Крк. «Ми майже потрапляємо у колоніальну залежність. Цей проект має для Сполучених Штатів передусім геостратегічне значення,» вважає Дамір Капіджич, професор на факультеті політичних наук у Сараєво.

Мета — поступово замінити вугільні електростанції на електростанції, підключені до американського газу. Посол Європейського Союзу у Сараєво надіслав прем’єрці Боряні Крісті лист, у якому наголосив, що Боснія має як підписант Угоди про Енергетичне співтовариство дотримуватися правил Європейського Союзу – зокрема у галузі публічних закупівель та господарської конкуренції. «Довгострокове невиконання зобов’язань, що випливають із цієї угоди з Боснією та Герцеговиною (...) є однією з головних перешкод процесу європейської інтеграції,» підкреслив посол.

Для Вашингтона відключення російських джерел у регіоні є ключовим: з Греції, Албанії чи Хорватії може надходити американський газ до Болгарії, Румунії, західного Балкану, Угорщини чи України. Албанія вже наприкінці квітня підписала угоду про будівництво теплоелектростанції у Влоре, яка протягом наступних двадцяти років буде постачатися через Грецію американським скрапленим газом LNG.

На початку квітня Джозеф Флінн представив у Сараєво проект газопроводу, який має бути наступним кроком до тривалого зближення США з Федерацією Боснії та Герцеговини. За місяць його брат Майкл назвав Дейтонську мирну угоду (1995) – важливий документ для Боснії та Герцеговини, підписання якої США посередкували – застарілою.2 У Баня-Луці Флінн виступав за децентралізацію, що дозволяє отримати більшу незалежність від Брюсселя. У відповіді на питання, як уявляє свою «свободу» боснійська сербська республіка, він згадав приклад розділу Чехословаччини, натякаючи на ідею її незалежності.

Транзакційний підхід застосовує адміністрація Трампа й до Сербії. Президент Сербії Александар Вучич довго намагався ладнати з демократами й республіканцями, але зрештою вирішив орієнтуватися на рух MAGA. Його зовнішня політика «чотирьох напрямків», метою якої було підтримувати баланс між Москвою, Вашингтоном, Брюсселем і Пекіном, призвела до низки поступок: енергетична залежність від Росії, передача стратегічних шахт і інфраструктури китайським компаніям, угоди з Європейським Союзом.

Вучич прагне здобути прихильність Трампа підтримкою економічних проектів, пов’язаних із людьми з оточення американського президента. На початку 2024 року Трамповий зять Джаред Кушнер оголосив про інвестиції у Белграді та Албанії, які має реалізувати компанія Affinity Global Development, пов’язана з його інвестиційним фондом Affinity Partners, фінансованим переважно капіталом із Саудівської Аравії, інвесторами з Катару та Об’єднаних Арабських Еміратів. Ця компанія співпрацює з сербським урядом з метою збудувати розкішний комплекс, включно з готелем Trump International на місці колишнього командного пункту армії, частково зруйнованого під час бомбардувань військами НАТО у 1999 році. Угода передбачає знищення будівель та безкоштовну оренду на дев’яносто дев’ять років, яку згодом можна буде переписати на власність. Сербські влади у цьому питанні чинять тиск на інституції з метою скасувати охорону пам’ятки колишнього штабу армії, що викликало громадські протести та кримінальні заяви. Кушнер зрештою вийшов із проекту, тоді як Вучич атакував суддів і протиснув закони, що обмежують їхню незалежність.

Комерційні інтереси не завадили Вашингтону накласти на Сербію мита у розмірі 35 % (одні з найвищих у світі), що, ймовірно, пов’язано з економічною співпрацею між Сербією та Китаєм. Охолодження відносин також сталося й з російської сторони, оскільки Вучич не отримав від Москви очікуваних гарантій щодо довгострокової угоди про постачання газу, тоді як сербська енергетична система залежна від Росії. Сербія також має справу з американськими санкціями проти компанії NIS, єдиної нафтопереробної у країні, у якій має більшість Газпром. Бєлград підписав 16 червня угоду з угорською нафтовою компанією MOL про майбутнє придбання NIS, але викуп російського пакету поки що не реалізовано, і це неможливо без схвалення США.

Щодо Албанії, уряд соціалістичного прем’єра Еді Рами підтримав проект Джареда Кушнера та його дружини Іванки Трамп, які планують збудувати розкішні туристичні комплекси вартістю 1,6 мільярда доларів (1,4 мільярда євро). Ці комплекси мають бути збудовані у охоронюваних зонах неподалік від села Звернец та на острові Сазан. Окрім компанії, пов’язаної з Кушнером, за будівництво відповідають катарські інвестори та кілька албанських олігархів, що мають зв’язки з місцевою владою. Проект викликав масові протести на вулицях Тирани, які увійшли до відомості під назвою «революція рожевих птахів», що є відсилкою до емблематичного птаха, що мешкає у лагуні Нарта – одній з зниклих місцевостей. Протести були одними з наймасовіших з часів падіння комунізму у 1991 році. Так само, як і в Сербії, молодь в Албанії чутлива до екологічних проблем та соціальних нерівностей і у жадобі справедливості намагається здійснити народний опір проти незрозумілих угод, які укладають політичні еліти, місцеві олігархи та іноземні інвестори.

Сусіднє Косово значно позначене інтервенціонізмом американських демократів часів Білла Клінтона, що створило передумови для його проголошення незалежності у 2008 році. Враховуючи спірний статус Косова, ця незалежність досі обмежена: майже половина членів ООН не визнає Косово, а безпека його території досі залежить від військових сил НАТО, а також від американських підрозділів, розміщених на базі Бондстіл між Пріштиною та Північним Македонією.

Вашингтон у період першої адміністрації Трампа сприяв падінню першого уряду лівого прем’єра Альбіна Курті, підтримуючи його опонентів. Лідер партії Vetëvendosje швидко повернувся до влади завдяки своїй націоналістичній та протикорупційній програмі, і для Заходу залишається складним партнером – головним чином через свою непоступливість щодо косовських сербів та спроби об’єднатися з Албанією.3 Перспектива «Великої Албанії» після стількох зусиль запобігти створенню «Великої Сербії» чи «Великої Хорватії» залишається важко сумісною з західним проектом багатонаціонального Косова. Курті тепер намагається налагодити добрі стосунки зі Сполученими Штатами (які під час перших виборів у 2020 році підтримували його опонентів), тому підлаштовується під американські позиції щодо Гази, Ірану або Венесуели.

Регіон у полоні суперницьких великих держав

«Для Косова стосунки зі Сполученими Штатами є ключовими, навіть існівними. Враховуючи, що п’ять членів ЄС не визнають Косово, і у галузі європейської інтеграції прогресу немає, кожна влада намагається зберегти ці стосунки. Сполучені Штати є ще й ключовою опорою у сфері оборони,» пояснює Агон Малікі, незалежний косовський політичний аналітик. Наприкінці квітня троє депутатів у американському Конгресі подали резолюцію на підтримку вступу Косова до НАТО. Ця ініціатива відповідає стратегії США розширювати Північноатлантичний альянс, яку американці почали у 90-х роках – незалежно від заплутаної риторики Дональда Трампа. Розширення цієї військової організації у східній Європі тривало й протягом його першого терміну, коли до альянсу приєдналося Північна Македонія. На Балканах залишаються поза НАТО лише Боснія, Косово та Сербія, хоча остання країна підтримує тісну співпрацю з альянсом, що демонстрували й перше спільне навчання у травні 2026 року, проведене на півдні країни.

Пропозиція, внесена до американського Конгресу, сприймається як нагорода для Косова, яке кілька днів тому разом із Боснією оголосило про готовність відправити військових до Гази у рамках міжнародних сил Трампа «Рада миру». Ця рада була створена у січні 2026 року у Давосі та окрім США об’єднує ще двадцять шість країн, включно з Косовом. Свій внесок у воєнну операцію у Газі підтвердили й Албанія, Казахстан, Марокко та Індонезія. Прем’єр Косова Курті порівняв цю місію із місією НАТО у Косові після війни 1999 року, хоча тоді розгортання військ було під захистом згоди Радбезу ООН. Американська ініціатива щодо вступу Косова до Північноатлантичного альянсу має на меті вплинути на позицію європейських країн, які не визнають Косово, з яких чотири є членами альянсу (Іспанія, Греція, Словаччина, Румунія).

«Західний Балкан – це ігрове поле для суперницьких великих держав,» констатує Боштян Удовіч, професор міжнародних відносин на факультеті соціальних наук у Любляні. «Європейський Союз приходить останнім. Він не розуміє цей регіон і залишив тут вільний простір, яким скористалися інші.» Те, що албанські еліти у Косові пристосувалися до пріоритетів Вашингтона, пов’язано з запасами європейської дипломатії, яка думала, що зможе просунути свою ідею, але довго відкладала інтеграцію балканських країн.

Авторка – сербська журналістка та документалістка

Переклав Петро Жіак