«Одіссея» та «Сірат» — пустельні фільми, які мовчать про Західну Сахару
Kapitál
Активісти й такі знаменитості, як Ґрета Тунберґ і Хав’єр Бардем, закликають бойкотувати «Одіссею» Крістофера Нолана. Причина? Фільм частково знімали в окупованій Марокко Західній Сахарі. Чи етично знімати фільм на окупованій території?
Активісти й такі знаменитості, як Ґрета Тунберґ і Хав’єр Бардем, закликають бойкотувати Одіссею Крістофера Нолана. Причина? Фільм частково знімали в окупованій Марокко Західній Сахарі. Чи етично знімати фільм на окупованій території?
17 липня цього року відбулася польська прем’єра фільму Крістофера Нолана Одіссея. Новий фільм режисера таких блокбастерів, як Інтерстеллар, Оппенгеймер чи Початок, є сучасною адаптацією гомерівського міфу про повернення царя Одіссея з переможної Троянської війни. Ця грандіозна історія розповідає про моральні дилеми кількох тисячоліть тому так само, як і про сучасні. Проблема полягає в тому, що фільм знімали в місці, де місцеве суспільство не має права розповідати на камеру власні історії.
Суперечка навколо Західної Сахари
Західна Сахара, одне з місць, де знімали Одіссею, загальновизнано вважається останньою колонією Африки. Територія, раніше колонізована Іспанією, з 1975 року окупована Марокко. Однак її міжнародний статус залишається невизначеним. Нині незалежність Західної Сахари визнають п’ятдесят країн, але жодна з них не є державою, яка відігравала б значну роль на міжнародній арені. Більшість народу сахраві — корінних жителів Західної Сахари — живе в таборах біженців в Алжирі, куди їм довелося втекти після вторгнення марокканських військ.
Щороку в Західній Сахарі оселяється дедалі більше марокканців, а народ сахраві систематично виселяють звідти.
Крістофер Нолан організував чотириденні зйомки в липні 2025 року в Дахлі, місті в Західній Сахарі. Дахла пропонує унікальний пустельний ландшафт, ідеальний для кінозйомок. Знімати в цьому місці до того ж було дешевше й простіше, ніж в інших районах Сахари. Від самого початку продюсери отримували листи від активістів із проханням припинити зйомки в цьому регіоні, згодом — не включати певні сцени із зображеннями Західної Сахари, а зрештою — повністю їх вилучити. Прохання не задовольнили. Скасувати цю частину виробництва не допоміг навіть відкритий лист, підписаний такими знаменитостями й активістами, як Хав’єр Бардем і Ґрета Тунберґ.
Одіссея та етика
Чому саме по собі знімати фільми в Західній Сахарі має бути неетично?
«Продюсери отримують дозвіл на зйомки безпосередньо від марокканського уряду, а не від сахраві. Вони мають своє політичне представництво, наприклад, при ООН, однак їхня діяльність у Марокко є незаконною. Уся знімальна група отримує марокканські візи, а марокканський уряд використовує голлівудське виробництво у своїй пропаганді», — зазначає Лена Халід, польська репортерка, яка вже десять років займається темою Західної Сахари.
«Це також удар по сахраві, які п’ятдесят років живуть в Алжирі, де понад 170 тисяч людей чекають на можливість повернутися до власної країни. Нині вони не можуть ані приїхати туди, ані оселитися, бо для цього потрібен дозвіл окупанта. А той видає його лише тим, хто готовий зректися власної національності. Марокканський уряд дозволив це американському режисерові, тоді як самим жителям перебувати у власній країні не дозволено», — додає Халід.
Сахраві хочуть, щоб їх почули
Останніми роками в польських кінотеатрах показували ще один фільм, який опосередковано зображує Західну Сахару. Йдеться про артхіт Сірат режисера Олівера Лаксе. У цій музичній роуд-муві розповідається історія компанії тусовщиків, які подорожують Марокко. У фільмі не видно деталей місцевих реалій, але точно відомо, що друга його частина відбувається «десь біля кордону з Мавританією», тобто фактично в Західній Сахарі. Однак історія зосереджується виключно на шанувальниках електронної музики, а небезпеки, що чатують навколо, є режисерським засобом нагнітання напруги.
«У фільмі Сірат також порушується тема мінних полів. Варто зазначити, що через Західну Сахару проходить друга найдовша стіна у світі й найдовше мінне поле у світі. Це близько 7–10 мільйонів мін, які забрали життя понад двох із половиною тисяч людей», — згадує Халід.
Водночас знімати фільми про життя сахраві та розповідати про окупацію Західної Сахари для них самих дуже небезпечно.
Халід визнає, що окупований народ узагалі не має такої можливості. Однак вона наводить приклад такої спроби: кілька років тому сахраві створили фільм 3 stolen cameras про діяльність активістів — і тим самим поставили під загрозу власні життя та життя своїх родин.
Сахравська робоча група у своїй заяві описує стеження, залякування, свавільні затримання, конфіскацію обладнання та інші форми репресій, з якими місцеві кінематографісти й приватні особи стикаються через документування мирних демонстрацій. До Західної Сахари також не мають доступу іноземні журналісти, яких зазвичай депортують під час спроби перетнути кордон. У цьому контексті вирізняється марокканський журналіст Алі Лмрабет, який 2005 року назвав сахраві, що живуть в Алжирі, «біженцями». За ці слова марокканський суд на десять років заборонив йому займатися журналістикою.
Через небезпеку знімати фільми на території Західної Сахари багато творів сахраві створюють за кордоном — наприклад, у таборах біженців в Алжирі. Від 2007 року в таборі Тіндуф щороку відбувається Сахарський кінофестиваль FiSahara, який переважно зосереджується на тематиці прав людини. Це єдиний у світі кінофестиваль, що проводиться в таборі біженців. Упродовж багатьох років його підтримували такі митці, як Педро Альмодовар, Пенелопа Крус і Хав’єр Бардем. Останній навіть спродюсував 2012 року документальний фільм про Західну Сахару.
Західна Сахара та політичні зміни
Одіссея Нолана — перший великий голлівудський хіт, знятий у Західній Сахарі. Багато марокканських порталів, як-от Watan24 чи Al Moujtamaa, повідомляють, що прем’єра фільму може означати початок нормалізації не лише кіновиробництва, а й розвитку туризму за марокканськими правилами. Протягом останніх кількох років відбулися також важливі політичні події. Вони теж могли вплинути на те, що згода марокканського короля на комерційну експлуатацію Сахари вже не видається такою шокуючою, як раніше.
Наприклад, 2020 року Марокко приєдналося до відомих Авраамових угод про нормалізацію відносин з Ізраїлем, укладених за посередництва Сполучених Штатів. В обмін на нормалізацію відносин між Марокко та Ізраїлем Сполучені Штати визнали марокканський суверенітет над Західною Сахарою. У жовтні минулого року ООН ухвалила резолюцію на підтримку марокканської пропозиції щодо створення автономної території Західної Сахари.
Як Human Rights Watch зазначає у своєму звіті, пропозиція про створення автономії не передбачає незалежності, не враховує права на репарації й не визначає народ Західної Сахари, який мав би право на самовизначення. Організація стверджує, що пропозиція про створення автономії не гарантує сахраві жодних прав, зокрема тому, що більшість нинішніх жителів регіону — марокканці, яких протягом багатьох років приваблювали туди різноманітними пільгами.
Резолюція ООН 2025 року являє собою величезну зміну порівняно з її первісною позицією 1975 року.
Тоді Міжнародний суд у своєму висновку констатував, що Марокко не має територіального суверенітету над Західною Сахарою, і наголосив на важливості права жителів цього регіону на самовизначення. Цей висновок упродовж багатьох років був рятівним колом для сахраві під час різноманітних зустрічей на міжнародних форумах, конфліктів чи судових спорів. Однак протягом останніх кількох років ситуація кардинально змінилася.
Де закінчується кіно і починається політика?
Зйомки фільму Одіссея в Західній Сахарі справді викликають бойкот у певних колах, але насправді це не має реального впливу на відвідуваність. Натомість марокканський уряд активно намагається просувати Західну Сахару як туристичний регіон Марокко та місце для подальших кінозйомок.
Під час зйомок Нолан сфотографувався з марокканським міністром культури, який згодом заявив, що «ця фотографія — саме те, що потрібно Марокко, щоб просувати Дахлу як майбутню локацію для кінозйомок».
Шанувальники виробництва могли б стверджувати, що ні Сірат, ні Одіссея не стосуються проблем народу сахраві чи політики Марокканського королівства. Однак Халід відкидає таке розуміння нейтральності: «Саме твердження, що виробництво є аполітичним, ще не означає, що воно нейтральне. В умовах тривалої окупації сам факт отримання дозволу від окупаційного уряду й представлення місця як частини держави-окупанта має політичні наслідки. Чи існує етичний або нейтральний спосіб знімати фільми в окупованому Росією Криму?»
Текст є частиною проєкту PERSPECTIVES — нового бренду незалежної, конструктивної та мультиперспективної журналістики. Проєкт фінансується Європейським Союзом. Висловлені погляди й позиції є поглядами та заявами автора(-ів) і не обов’язково відображають думки та позиції Європейського Союзу або Європейського виконавчого агентства з питань освіти й культури (EACEA). Європейський Союз та EACEA не несуть за них жодної відповідальності.