Від рожевого підводного човна до захисту демократії

До приймальні в тель-авівській лікарні Іхілов вбігає молодий чоловік у фіолетовій футболці з написом Standing together. Як і мій племінник, він, найімовірніше, зламав руку. Із соціальних мереж цього єврейсько-арабського руху випливає, що на нього напали ізраїльські терористи на Західному березі, куди активісти їздять захищати палестинських фермерів від поселенського цькування та насильства. Час від часу виходить арабська медсестра, закутана в традиційний хіджаб, перевіряє стан пацієнтів і закликає до терпіння. У черзі на гіпс нас чекає ще багато людей, тож вони коротають час, дивлячись новини по телевізору, де саме обговорюють, чи можуть ізраїльські арабські партії брати участь в ізраїльських виборах. Верховний суд зрештою відхиляє рішення Центральної виборчої комісії, у якій урядова коаліція Нетаньягу має більшість, як таке, що суперечить закону. У приймальні пацієнти говорять пошепки, і панує тиша, яка, однак, посилює напруження країни, що стоїть перед, можливо, найважливішими виборами у своїй історії.

У якому стані перебуває ізраїльське суспільство після 7 жовтня? Чи вдається йому впоратися з травмою й водночас відповісти на питання про відповідальність за дії власного уряду? Мало яке західне суспільство може зрівнятися з ізраїльтянами за рівнем громадянської активності. Однак у медійному образі Ізраїлю домінують політика ультраправого уряду Біньяміна Нетаньягу та страждання палестинського населення в Газі. Менше уваги приділяють тим, хто намагається змінити обличчя своєї країни. Що означає громадянська відповідальність у суспільстві, де люди втрачають довіру до політиків та інституцій, але відмовляються зректися відповідальності за майбутнє власної країни?

Подивитися окупації у вічі 

У п’ятницю надвечір я зустрічаюся з Галіт Ейлат в одному з небагатьох відкритих тель-авівських кафе. Більшість закладів зачинені через шабат. Галіт — міжнародно відома кураторка, яка досліджує взаємозв’язок мистецтва, політики, громадянського суспільства та прав людини, передусім у контексті Ізраїлю та Палестини. Переважно вона працює в Нідерландах, але наразі живе в Ізраїлі, куди повернулася, щоб доглядати за батьками. «Тут усе догори дриґом. Ми навіть не здатні домовитися про значення слів», — каже Галіт, яка щойно повернулася із Західного берега, куди регулярно їздить з організацією Mistaclim (Looking the occupation in the eye). Головне завдання цієї неурядової організації — захищати палестинських фермерів від насильницьких нападів і цькування з боку радикальних поселенців із руху Hilltop Youth, які систематично намагаються витіснити палестинських фермерів із їхніх домівок. «Минулого тижня разом із нами в селі Дума був колишній керівник розвідки ізраїльських військово-повітряних сил і колишній генеральний директор компанії El Al. Йому понад сімдесят років. Поліцейські силоміць надягли на нього кайданки. Лише у відділку вони з’ясували, кого саме затримали! Люди, яких я назвала б нігілістами, раптом стають тими, хто визначає правила. А людину, яка все життя служила державі, раптом називають анархістом. Якщо ми не можемо погодитися навіть щодо значення базових понять, то як узагалі можемо вести діалог?»

Галіт дістає мобільний телефон і показує мені кілька груп у WhatsApp із нескінченно довгими повідомленнями. Тут люди, які співпрацюють із Mistaclim, постійно підтримують зв’язок і діляться інформацією про те, що відбувається на місці, хто потребує допомоги, хто саме там перебуває і хто його змінить. «У місці, куди я регулярно їжджу, у нас три зміни на день. Вранці там четверо людей, удень ще четверо, а вночі — двоє. Це означає десять людей щодня, сімдесят активістів на тиждень лише в одному місці». Є люди, які їздять туди особисто, інші організовують транспорт, збирають гроші, координують волонтерів або спілкуються з палестинськими родинами.

Галіт вважає окупацію ключовою проблемою Ізраїлю. «Але ніхто не порушує цього питання у виборчій кампанії. Майже всі партії — праві й ліві — зазнають тут поразки. Вони бояться втратити виборців. Вони навіть бояться говорити про арабські політичні партії та арабських громадян Ізраїлю, які водночас мають ізраїльське громадянство». Ми гортаємо фотогалерею в телефоні: світлини палестинських фермерів, активістів і поселенців — деякі зі зброєю в руках. «Наше завдання — не боротися. Зазвичай ми навіть мало говоримо, просто стоїмо між поселенцями та палестинцями. У нас є телефони, камери, ми документуємо те, що відбувається. Якщо ситуація загострюється, намагаємося стояти так, щоб поселенці не могли дістатися до палестинців».